Творіння Людмили Науменко неймовірно схожі на людей.
Захоплення майстрині розпочалося ще у 2015 році, коли пані Людмила вийшла на заслужений відпочинок після роботи на атомній електростанції. Шити, плести та трохи малювати вона вміла ще зі шкільного віку. А у важкі 90-ті роки, каже рукодільниця, ці навички дуже згодилися, адже допомагали вижити. Плести гачком Людмилу навчила мама, котра захоплювалася цією справою і мала до неї неабиякий хист.
«Спочатку у свій полон мене взяли текстильні ляльки, – пригадує жінка. – Мене дуже захоплювало і заворожувало, як у майстрів виходить зі шматочків тканини з допомогою фарб створювати щось, що приємними емоціями занурювало у чарівний світ дитинства. Трохи знань я черпала з інтернету, але якось мені донька подарувала майстер-клас з ліплення ляльки з глини, що сама застигає. Це дозволило мені зануритися в чудовий світ ляльок. У перших своїх творіннях я не дотримувалася жодних законів будови обличчя та тіла. Але це дарувало мені неймовірне задоволення від роботи, таке, що й ні з чим не можна порівняти!»
Згодом у житті майстрині було багато майстер-класів, під час яких вона вдосконалювала свої навички й уміння.
«Через два-три роки після того, як захопилася цим видом рукоділля, я побувала на міжнародній виставці «Модна лялька» в Києві, – розповідає жінка. – Мені тоді здавалося, що я потрапила в якийсь неймовірний світ – незнайомий і сповнений чарівниками і дивами! Коли ж і в моєму доробку з’явилися ляльки, які можна було показати людям, я також взяла участь у виставці як учасниця. Відтак я знайшла там однодумців. Коло мого спілкування, попри те, що я вже на пенсії, завдяки лялькам розширилося, сягнуло навіть закордону і було мені вельми цікавим».
Техніка, в якій нині працює пані Людмила, — це виготовлення авторської ляльки з пластику. Вона захоплює майстриню тим, що водночас можна бути і модельєром, і швачкою, і застосувати свої уміння плести гачком… Робота не монотонна. «Майже увесь вільний час я присвячую своєму захопленню, – ділиться Людмила Науменко. – Воно витіснило всі інші справи з мого життя».
Усе змінилося після 24 лютого 2022 року. Кілька місяців Людмила перебувала в шоковому стані та постійному стресі, і, звісно, було не до ляльок. За станом здоров’я вона з чоловіком змушена була поїхати за кордон – їхня донька мешкає в Іспанії, тож прихистила батьків у себе. З дому подружжя виїхало з однією маленькою валізою, в якій основне місце займав корм для їхнього собаки, котрого вони взяли з собою. Про ляльки і матеріали для їхнього створення, звісно, не йшлося. «Я просто сфотографувала на прощання свою майстерню і зачинила двері, – пригадує рукодільниця. – Думала, назавжди прощаюся зі своєю творчістю».
Але майстриню дуже підтримала мешканка далекої Шотландії, дівчина на ім’я Алекса – давня шанувальниця творчості Людмили Науменко. З перших днів війни вона тримала з лялькаркою зв’язок.